Jul 17, 2020
Діти на полюванні
Чи правда, що мисливство виховує маньяків
У зв’язку з тим, що у Раді зареєстровано законопроект 3563, який пропонує введення законодавчої заборони перебування дітей на полюванні, виникло декілька публікацій, присвячених цій темі.
Зокрема, на УП вийшла стаття “Чому потрібно заборонити перебування дітей на полюванні”. У статті авторка, президентка Національної психологічної асоціації, зазначає наступне “І цей досвід, досвід вбивства, крові, особливого ставлення до мертвої істоти (трофей, фото на пам’ять, опудало) дійсно може сформувати специфічний світогляд у майбутньому та створювати передумови для більш жорстокої поведінки”.
Нагадаю, що наразі в українському законодавству, а саме у Законі України «Про захист тварин від жорстокого поводження» заборонена пропаганда мисливства в системі дошкільної, загальної середньої, професійно-технічної і вищої освіти.
У палких дискусіях в інтернеті зоозахисники часто звинувачують мисливців у кровожерності, психічних відхиленнях, у тому, що вони насолоджуються жорстокістю та вбивством тварин. І постає законне питання: чи дійсно є зв’язок між мисливством та насиллям, які спричиняє конкретна людина і чи це дійсно може скерувати дитячу психіку у бік виховання жорстокості та зменшення емпатії?
Це здається певною мірою логічним, але мої спроби знайти щось на цю тему у інтернеті, а саме в рецензованих наукових публікаціях з соціальної антропології, психології, соціології та поведінки людини були не дуже вдалими.
Існує величезна кількість робіт, в основному проведених у США, Великобританії та Австралії, а також в інших цивілізованих країнах, які беззаперечно вказують на міцний зв’язок жорстокості до тварин і агресивної поведінки стосовно людей — від схильності до домашнього насильства до важких кримінальних злочинів. Особливо багато робіт, що досліджували саме домашнє насильство щодо жінок та дітей у контексті ставлення до тварин. Вражаючі цифри цих досліджень демонструють, що жінки, які зазнавали сімейного насилля, мали партнерів, що у 4–12 разів частіше демонстрували жорстоке поводження до домашніх тварин та тварин-компаньонів, ніж це відбувалося у сім’ях, де насильства не було. Існує також дослідження, які пов’язують жорстокість дітей до тварин з рівнем домашнього насилля у їх сім’ях. Вік дітей та повторюваність актів агресії щодо тварин також важливий з точки зору передбачення, чи буде схильна дитина до антисоціальної поведінки чи навіть важких кримінальних злочинів у майбутньому.
Але у жодних з цих досліджень справа не стосувалася легального полювання (і нелегального також).
Так, зокрема дослідження, яке пов’язує негативне відношення до тварин з відомою у психології «темною триадою» — нарцисизмом, макіавелізмом та психопатією, використовує у якості вимірювальної лінійки так звану Attitudes Towards the Treatment of Animals Scale (ATTAS). Згідно цієї шкали, бальній оцінці піддають дуже різні речі — від ставлення до вбивства тварин під час полювання до сексуального контакту з тваринами. Думаю, що найзапекліші ненависники мисливців погодяться, що між цими проявами — величезна прірва. У якій мірі саме допустимість для людини вбивства тварини на полюванні корелює з «темною тріадою» та іншими психічними абераціями у дослідженнях зі шкалою АТТАS неможливо окреслити. Тому і такі дослідження нічого не говорять про те, чи існує зв’язок між мисливством, проявами агресії та схильністю до насильства і психічними розладами.
Єдина робота за темою, яку мені вдалося знайти, — це стаття професора Кліфтона П. Флінна (Clifton P. Flynn) щодо зв’язку між полюванням та рівнем насилля та вандалізму у підлітків, а саме студентів коледжів, у південних штатах Америки. Згідно дослідження Флінна, існує позитивна кореляція між тим, чи є підліток мисливцем, а особливо мисливцем, що вже вбивав тварин на полюванні, і схильністю до актів вандалізму у порівнянні з контрольною групою «не-мисливців». Однак не було знайдено жодного зв’язку між мисливством та насильницькими діями щодо особистості (бійки). Також «мисливці» були менш схильні до жорстокості щодо домашніх улюбленців та тварин-компаньонів, хоча значно більше схильні до вбивства диких немисливських тварин.
У роботі професора Флінна багато недоліків, які він сам зазначає. По-перше, це невелика загальна виборка підлітків. По-друге, це те, що ці підлітки не були досвіченими мисливцями з великою кількістю вбитих тварин на рахунку. І по-третє, дослідження стосувалося південних штатів, де мисливські традиції дуже сильні, зокрема, більшість підлітків-мисливців у дослідженні долучилися до цього у віці з 6 до 12 років. Більшість з них були білими чоловіками-протестантами, у яких у сім’ї також хтось полював.
Автор статті пояснює такі цікаві результати тим, що підліток-мисливець чинить акт агресії щодо тварини віддалено, сприймає її як «віддалений» об’єкт, і тому виникає позитивний зв’язок з актами «перенаправленої агресії» щодо предметів, але не має сліду актів прямої агресії щодо інших людей та тварин-компаньонів, які сприймаються як суб’єкти чи об’єкти «близькі».
Якщо ж говорити про агресію та ставлення до зброї загалом, то існує дослідження, яке демонструє, що, грубо кажучи, «агресивні думки» у піддослідних не-мисливців викликають продемонстровані зображення саме мисливської зброї, а от у мисливців — особистої зброї, на відміну від рушниць для полювання.
У Сполучених Штатах Америки, де дуже сильні мисливські традиції, велика суспільна дискусія щодо дітей на полюванні знову виникла після знаменитого і кривавого «розстрілу у Джонсборо», коли двоє підлітків 11 та 13 років, одягнені у мисливське спорядження, з мисливських рушниць вбили або поранили 15 своїх однокласників та вчителів. Асоціації мисливців та продавців зброї разом з ренджерськими службами щодо охорони дикої природи заохочують дітей з ранього віку до вміння володіти мисливською зброєю. Це викликає критику з боку зоозахисників та любителів природи, і тому правила поводження зі зброєю та навчання цьому дітей стають дедалі більш жорсткими та зарегульованими. Ніхто не віддає це на волю та досвід батьків-мисливців.
І ось у цьому, на мій погляд, і є головна відмінність між мисливцям США і нашими. І головна відмінність між дитиною на полюванні у Штатах та в Україні. У дослідженні професора Фліна саме підлітки-мисливці демонструють велику незгоду з твердженням «тварини мають такі самі права (moral rights), як і люди», тобто вони бачать у тваринах скоріше ресурс. Те саме підкреслюють і автори спеціального дослідження, у якому вивчалася візуальна репрезентація мисливських трофеїв на фото, проаналізованих у 14 мисливських журналах. Але справа не у тому, що полювання зробить дитину маньяком-вбивцею чи социопатом. Немає навіть досліджень, що воно знизить дитячу схильність до емпатії. Натомість справа скоріше у тому, що українське полювання зможе зробити дитину трупом.
Скажіть, поклавши руку на серце, скільки у нас легальних мисливців, які жорстко дотримуються всіх правил безпеки на полюванні? Які на полюванні хоча б не вживають алкоголь? Щось мені підказує, що приблизно стільки, скільки водіїв на дорогах, що уважні, обережні, законослухняні і не беруть до рота ані краплини.
Чи є у нас якась статистика щодо нещасних випадків на полюванні? У тому числі браконьєрському, адже ви не думаєте, що браконьєри не беруть на полювання своїх дітей, як це роблять законослухняні мисливці. Скільки батьків-мисливців і як вчать своїх дітей поводженню з мисливською зброєю? З якого віку? Чесно кажучі, у мене багато запитань, які стимулювало обговорення запропонованої законодавчої норми.
Навіщо батьки взагалі беруть дітей на полювання? Це питання тісно переплетене з тим самим питанням, яке давно цікавить мене: що саме спонукає людей до такого хоббі? Дивно, але є дуже багато припущень і дуже мало валідних наукових досліджень цього психологічного феномену.
Чи хотіла б я, аби мій син зацікавився полюванням? Ні. Чи буду я забороняти йому, якщо таки зацікавиться? Складне питання. В мене немає перестороги, що у лавах мисливців його чекає зграя маньяків-психопатів. У мене є побоювання, що там його чекає зграя необережних, зарозумілих «справжніх чоловіків». Бо в Україні «справжній чоловік» — це часто той, хто свідомо не переймається через власну безпеку та безпеку оточуючих.
